Вічна пам'ять тим, хто, йдучи на це велелюдне шоу, помандрував у вічність, - депутат Володимир Кожан

«Здається, цього дня ніщо не віщувало біди: теплий сонячний літній ранок, усміхнені обличчя дітей, горді за свої чада, свій край та місто батьки. Тисячі людей, полишивши турботи та клопоти, спокійно мандрували на Скнилівське литовище, де проводилося авіаційне шоу, присвячене 60-річчю 14 авіаційного корпусу ВПС України. Фігури вищого пілотажу виконували досвідчені пілоти першого класу групи «Українські соколи» полковник Володимир Топонар і другий пілот полковник Юрій Єгоров. В суботній день подивитися на фігури вищого пілотажу прийшли 10 тисяч чоловік. Однак майже сотня з них залишилася на Скнилові назавжди. 77 людей, 28 з яких діти, стали жертвами безвідповідальності, халатності та недотримання елементарної техніки безпеки.

27 липня 2002 року. 12.52. Ця година стала роковою для усіх нас, хто з гострим болем у серці сприйняв звістку про катастрофу. Кожен з нас, незважаючи на свій статус та матеріальне становище намагався допомогти, для кожного це була трагедія. Однак, наші тривоги та переживання далеко не співмірні з тими, кому Скнилівське горе залишило страшний рубець на душі, а декому перекреслила та поламала усе життя. Для рідних і близьких трагічно загиблих на Скнилові життя поділилося на дві частини: до і після… Причому, час після трагедії був довгим, сумбурно важким і невтішним. Я це знаю не зі слів, це я бачив на власні очі, коли відвідував та тривалий час допомагав родинам, котрі втратили годувальників або ж дітей. Сім’ї Тимань ніхто не поверне доньку, родина Михайлів не дорахувалася чотирьох рідних, молоде подружжя Андрій та Наталя, а також їхні діти восьмирічна Наталочка і чотирирічний Андрійко назавжди заснули у спекотному, вогняному вирі Скнилівської трагедії. Таких сімей майже сотня…

З часу авіакатастрофи пройшло вісім років. Перегортаючи ті страшні сторінки, велику подяку готів би висловити тодішньому керівництву облдержадміністрації і зокрема першому заступнику голови Олександрові Сендезі, на плечі якого впав чи ненайбільший тягар з ліквідації наслідків катастрофи і навколо якого гуртувалися ми, меценати, готові надати кошти на порятунок постраждалим. Хочу висловити вдячні словам усім, кого Скнилівська трагедія не залишила байдужим. На превеликий жаль, наша держава так і не зайняла функцію опікуна для постраждалих в авіакатастрофі, а з роками чиновники забули про свої обіцянки та зобов’язання.

Важко сьогодні підібрати слова співчуття тим, хто зазнав непоправної втрати або ж залишився калікою 27 липня 2002 року. Їхня втрата – це наша втрата. Вічна пам'ять тим, хто йдучи на це велелюдне шоу, помандрував у вічність. Нехай Господь упокоїть їхні душі».

Володимир Кожан, депутат Львівської обласної ради