Агенція інформації та аналітики "Гал-інфо"
Агенція інформації та аналітики "Гал-інфо"
Слухай онлайн
Культура

Олександра Коваль: Підчас Книжкового ярмарку у Лейпцигу дітей звільняють від навчання

Усі книголюби країни в очікуванні: незабаром у Львові розпочнеться найбільше в Україні книжкове свято – 20 Форум видавців у Львові. Про досягнення Форуму за 20 років, всеукраїнське нечитання та конкурентне протистояння україномовної книги з російськомовною в інтерв’ю «Гал-інфо» розповіла президент ГО «Форуму видавців» Олександра Коваль.

Чим здивує ювілейний Форум своїх гостей? Які атракції плануються з нагоди 20 річниці?

Загалом в нашій програмі є вже 800 заходів – на будь-який смак. Запланована дуже велика польська програма – 54 заходи: будуть Януш Вишневський, Зигмунт Мілошевський, також пройде презентація книжки Данути Валенси «Мрії і таємниці» (в Польщі вона продана тиражем 500 тис. примірників).

В рамках тої ж таки польської програми відбудуться цікаві дискусії, зокрема, про євроінтеграцію, роль ЗМІ в формуванні моралі сучасного суспільства.

З нагоди 150-річчя від дня народження Ольги Кобилянської запланована велика жіноча програма: 20 заходів, присвячених жіночій тематиці, місцю жінки в різних сферах життя та діяльності.

Взагалі Форум видавців дуже інтелектуалізується. Цього року проведуть 39 дискусій, це вперше їх аж так багато. Зокрема, на основі книжки лауреата Пулітцерівської премії Сіддхартхи Мукерджі «Імператор хвороб: біографія раку». Обговорюватимуть, як цей діагноз сприймають в суспільстві, яким чином можна надати хворому та його сім’ї психологічну та іншу допомогу. Участь в цій дискусії візьмуть письменниця Марія Матіос, журналістка і громадська діячка Катерина Гордєєва, авторка  книги «Победить рак!», засновниця руху «Українські амазонки», психолог, д. псих. н, проф. Наталя Шевченко, онколог, чл.-кор. АМН України, почесний голова українського Товариства радіаційних онкологів Микола Пилипенко та ін.

Окрім цього, відбудеться зустріч з польським режисером Кшиштофом Зануссі та перегляд його фільмів.

Уже вдруге проводитимемо дуже потужну соціально-культурну програму для літніх людей. Так, всі пенсіонери зможуть безплатно заходити на Форум видавців (для інших вхід коштуватиме 10 грн). Більше того, при купівлі будь-якої книжки українського видавництва вони отримають флаєр зі знижкою на 20 грн. Для літніх людей також відбуватимуться закриті зустрічі з Тетяною Толстою, Еммою Андієвською, Василем Шклярем, Євгеном Сверстюком, Ігорем Калинцем, Валерієм Шевчуком. Наприкінці листопада в театрі імені Марії Заньковецької для них влаштують перегляд вистави «Криза». Торік в заходах цієї програми взяло участь понад 7 тис. пенсіонерів.

А як щодо фінансування? Чи дала держава гроші на ювілейний Форум видавців? Скільки виділили з міського та обласного бюджетів?

Поки що з державного бюджету не надходило нічого і не певна, чи вони щось дадуть взагалі. Оскільки ж цього року почесним гостем Форуму видавців є Польща, то Міністерство культури Польщі взяло на себе фінансування значної частини польської участі. Але через те, що ця програма є дуже потужна, ми також мусили взяти на себе певні фінансові зобов'язання, зокрема, забезпечення приміщеннями, технічне оснащенням та переклад. Я дуже сподівалась, що на це виділять кошти із державного бюджету, але їх дотепер нема. Торік грошей з Державного комітету телебачення і радіомовлення України не надійшло також.

З обласного бюджету на Форум передбачили 190 тис. грн, з міського – 120 тис. грн. Втім, ще з попереднього року в міста залишається заборгованість в розмірі 55 тис. грн. Поки борг залишається непогашеним, не можемо укладати договори з тим, з ким хотіли: люди не хочуть так довго чекати. Загалом профінансована частка області та міста становить 20% від загального бюджету форуму.

Вже третій рік поспіль виграємо гранти від Фонду Ріната Ахметова «Розвиток України», і це для нас дуже потужна допомога.

Також вперше отримали благодійну допомогу від Фонду Арсенія Яценюка «Відкрий Україну». Якби не ці два гранти, нам би довелося відмовитися від святкувань…

Власне, коли колеги з-за кордону дізнаються про наш бюджет, то просто не можуть в це повірити. Бо це й справді десята частина реальних витрат, яких потребує такий Форум. Тому очікуємо від львів’ян, що вони вимагатимуть від влади фінансування Форуму видавців й здадуть при вході на книжковий ярмарок по 10 грн (плата за квиток на вхід).

Як із пошуком відповідного приміщення для Форуму?

Ми думаємо над цим ось уже 10 років. Про це також мала б подумати і міська влада. Хороший зал для експозиції, виставок, ярмарків міг бути одразу конгрес-холом для великих концертів, міжнародних конференцій. Це б дуже пожвавило життя в місті та сприяло б притоку інвестицій. Але такого приміщення нема…

Як йдеться на сайті Форуму видавців: «Форуму не достатньо вікна в Європу, він відчиняє туди двері, щоб український автор зміг цивілізовано увійти і представитись публіці з усього світу». Настільки Форуму вдається відчинити ці двері? Маю на увазі, чи часто запрошують наших авторів після Форуму на подібні заходи за кордон?

Все у цьому житті є взаємним – якщо ми запрошуємо, то і нас запрошують. Звичайно, мені здається, що Форум видавців зробив дуже багато, щоби наших авторів почали запрошувати на різні міжнародні фестивалі. Особливо це активізувалось в останні 3-4 роки. Так, Форум видавців вже вдруге представляє Україну на Лейпцизькому книжковому ярмарку. Очевидно, що найкращих, найталановитіших, таких, як-от, Юрій Андрухович, Сергій Жадан, Оксана Забужко, знають краще, інших – гірше. Але отакі речі як Форум видавців допомагають знайомитись.

За яким принципом на Форум запрошують іноземних авторів? Як їх обирають?

Усім відомо, що зірки першої величини до нас не їздять. І так є не тому, що це Форум видавців, а тому що це Україна зі своїм специфічним ринком. Отож, все відбувається приблизно так: до нас приходить якийсь наш автор і розповідає, що познайомився з котримсь крутим письменником з Македонії чи Голландії чи Філіппін Відтак, його неодмінно варто запросити на Форум. Знаючи нашого автора, що він поганого не порадить, ми з радістю запрошуємо того письменника до нас. Тоді цей іноземний автор шукає собі фінансування на дорогу, а ми своєю чергою беремо на себе витрати за його проживання та харчування у Львові. Як показує досвід, якщо іноземний гість зовсім невідомий у Львові, то через 1-2-3 роки з’являються переклади його книжок. Мені таке дуже подобається, тому що це прямий безпосередній вплив на літературний процес в Україні.

Які найголовніші підсумки 20-річної діяльності Форуму видавців?

По-перше, Львів визнаний книжковою столицею України і в цьому вже ніхто не має сумніву. По-друге, Форум видавців є однією зі сотні найбільш туристичних подій в Україні. По-третє, Літературний фестиваль Форуму визнаний одним з трьох найбільших літературних фестивалів Європи. Окрім того, протягом всього цього часу в нас побували понад 1,5 тис. письменників з 30 країн світу (враховуючи Україну).

Останнім часом переважає така тенденція, що письменники йдуть в політику. Як ви взагалі ставитесь до балотування письменників у депутати? Чи справді літератор може щось змінити у нинішній системі? Чи може письменник бути хорошим політиком, а ставши політиком, залишитись письменником?

Якщо чесно, то я про це не думала, адже це їхній особистий вибір. Хто ж залишиться письменником після того, як побуває в політиці, ми побачимо. Ось, до прикладу, Марія Матіос хоч і в політиці, а презентує свою нову книжку.

Одне з останніх досліджень Research & Branding Group показало, що 50,9% українців не читають взагалі (48,7% - читають книги і 0,4% - не змогли відповісти). В чому, на вашу думку, причини такого всезагального українського нечитання? І які шляхи виходу з цього тупика, як популяризувати книгу серед українців?

Причини того, чому люди не читають, може показати тільки дуже ґрунтовне дослідження, а так – можемо тільки гадати. Втім, підвалини цього нечитання були закладені, можливо, ще в Радянському Союзі, але точно – в перші роки незалежності України. Тоді розумні, освічені батьки, яким в дитинстві читали книжки, своїм дітям читати перестали. Говорять, що це начебто пов’язано з економічною ситуацією, мовляв, їм було не до цього, що вони з науково-дослідних інститутів вони пішли працювати на базари.

Але чому люди, які не мають вищої освіти та працюють десь чи то в Іспанії, чи Франції, чи Німеччині, однаково знаходять 20 хвилин на день на те, щоби почитати дітям. Натомість в нас ця традиція якось одразу перервалась.

Так, колись дітям книжки читали 80% батьків, тепер, як показують дослідження, – лише 8%. Тому яких наслідків після цього можемо очікувати?! Діти, яким не читають вдома, які ніколи не бачать батьків за книжками, також не будуть читати, а потім не стануть цього робити і своїм дітям. Як виправити цю ситуацію? Мусять бути програми підтримки читання, які діють в різних країнах світу, всі вони показують досить добрі результати.

Втім, ніхто не очікує, що читати почнуть одразу всі 100% чи навіть 80% людей, але принаймні не зростатиме показник нечитання. В інших країнах взагалі не читає 32-36% населення, цей показник нині вважається нормою. Отож, треба впроваджувати програми: вони мають бути на усіх рівнях – і в системі освіти, і в бібліотеках, і в ЗМІ. Все це держава повинна робити в порозумінні з суспільством. Водночас, наше суспільство такої потреби не має і не відчуває, відтак, і не чинить відповідного тиску, це роблять тільки такі маленькі організації як наша і, можливо, ще хтось.

Можливо, серед причин нечитання є і матеріальний чинник, так як зарплати нині низькі, а книги є досить дороговартісними?

Торік на алкоголь, цигарки та наркотики українці витратили 76 млрд грн і лише 1 млрд 600 млн – на книжки. Звичайно, що після того, як вони напилися та накурилися, то й стали бідними. В людей є більше грошей, ніж ми думаємо, тільки вони не на те їх витрачають, бо мають інші споживчі пріоритети.

Ми живемо в час науково-технічного прогресу, відтак дедалі популярнішими стають електронні книги. В транспорті, за столиками кав’ярень, в парку щоразу доводиться бачити все більше людей, які читають не класичну паперову книжку, а електронну, ба, більше – слухають аудіокниги, бо, мовляв, на читання нема часу. Чи можуть вони створити якусь загрозливу конкуренцію друкованій книзі? І чи нема такої загрози тепер?

Електронні книжки, електронне розповсюдження в on-line – це, звичайно, дуже позитивний і хороший винахід, який дозволяє отримувати доступ до книги тим, хто його в цей час не має. В Україні є не більше ніж 500 стаціонарних книгарень, ще десь близько тисячі прилавків є в супермаркетах, де продають книжки, також є кіоски і на ринках, але там дуже обмежений асортимент. Водночас в on-line можна знайти все. Книжка стала доступною і це дуже великий плюс.

Мені не подобається протиставляння і створення ілюзії, що є якась конкуренція між паперовою та електронною книжкою. Книжки мають бути доступними в усіх форматах. Звичайно, паперові книжки нікуди не зникнуть, але тут головною є не форма, а суть.

Вже майже 5 років ведуться розмови про те, щоби Львів взяв участь в боротьбі за титул «Всесвітньої столиці книги» від ЮНЕСКО. Форум видавців спільно з управлінням культури ЛМР та Львівським національним університетом імені Івана Франка на початку року мали розпочати роботу над цим проектом. На якій стадії ці роботи?

Навесні цього року з нашої ініціативи та спільно з міською радою було проведено установчу конференцію щодо подання аплікації. Її підготовка займає тривалий час і є дуже відповідальною та напруженою.

Аплікація – це величезний кількасотсторінковий документ, який мають готувати фахівці: там має бути вказана і історія літератури (тобто, треба описати, чому Львів історично може вважатися книжковою столицею чи містом літератури), і якісь туристичні маршрути, і стан бібліотек та книгарень, і інформація про видавництва. Втім, на це нема коштів, а за безкоштовно ніхто з фахівців робити не хоче. Коли подадуть цю аплікацію, я не знаю.

Якщо простежувати стан популярності української книги протягом останніх 20 років, чи вдалось їй втримати конкурентоздатність з російськомовною?

Серед українських книжок, за найоптимістичнішими підрахунками, видається 20 тис. назв в рік, натомість російських – понад 100 тис. назв. Це автоматично означає, що вибір російськомовної літератури в 5 разів більший аніж україномовної.

Попит на книжки як такий падає взагалі, відповідно, і на україномовні - також. Чи цей попит падає більше ніж на російські книги, важко сказати, тому що повноформатних досліджень на цю тему не було.

Яким Ви бачите майбутнє Форуму видавців?

Здійснення своєї мрії я бачу в Лейпцигу. Це місто менше ніж Львів, але їхній Лейпцизький книжковий ярмарок вважається другим за величиною в Німеччині (після Франкфуртського), його відвідує 165 тис. осіб. У Львові вчиться 120 тис. студентів, де вони діваються під час Форуму видавців, не знаю. Але приходить не більше 10-12 тис. студентів. В Лейпцигу повелася така традиція, що під час проведення ярмарки дітей звільняють від навчання. Вчителі та викладачі переконані, що день перебування на книжковому фестивалі, дасть більше їхньому загальному розвитку, ніж навчання в школі чи університеті. Чи доросте наш Форум видавців колись до цього? Думаю, так, тому що якщо не вірити в це, не варто й цим займатись.

Розмову вела Соломія Головіна.

Фото - euro.zaxid.net

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ